21 травня 2017 р.

Забутий шлях на Ненаситець



Дніпровське водосховище поряд із селом Микільське-на-Дніпрі Солонянського району Дніпропетровської області не вирізняється абсолютно нічим особливим. На 1300 метрів ушир тут розлилася спокійна водна гладь. І лише меморіальна плита з написом про загибель князя Святослава Ігоровича у 972 році натякає на те, що колись тут шуміли пороги. Метрів за 50 на північ від скелі з плитою починався Ненаситець, він же – Дід-поріг, Розбійник, Ревучий – найбільший з дев'яти порогів. Поза сумнівом – сьогодні він мав би високий статус, як визначна пам'ятка природи та історії, Про те, що дев'яносто років тому так воно й було, книги з історії туризму в Україні поки що мовчать…
Акцент на естетичному сприйнятті Дніпровських порогів з'являється в описах подорожей вчених та митців наприкінці XVIII ст. Однак, витоки туризму в сучасному розумінні цього явища сягають епохи романтизму, тобто першої половини ХІХ ст. Відкидаючи сіру повсякденність, романтики тяжіли до всього незвичного. Їх приваблювала народна творчість і минулі історичні епохи, хвилювали мальовничі картини природи.
Вражали розміри порогу: з лівого боку Дніпра його довжина сягала понад кілометр, з правого – до 870 метрів. Складався він з 12 лав – розташованих одне за одним скельних пасом. На відміну від решти порогів Ненаситець не замерзав найлютішої зими.
Та наймальовничішу картину являв поріг улітку. Д. I. Яворницький писав: «Ріка, що так вільно і плавно несла свої води руслом вище Ненаситецького порога, дійшовши потім до нього й зустрівши тут нездоланні перепони у вигляді лав, скель, пасом і мисів, з незбагненою силою вдаряється врізнобіч, кидається з одного каменя на другий, внаслідок чого страшенно клекотить, здіймає догори велетенські вали сріблястої бучі, розбивається цілими мільйонами мільйонів водяних бризок, розлітається навсібіч цілими хмарами водяного пилу, викручує поміж скелями бездонні круговерті, породжуючи усім цим такий страшний шум і стогін, котрий чується вже на далекій відстані від порога, поглинаючи собою кожен інший звук – і пташиний крик, і людський голос. Видовище і страшне, і разом з тим воістину могутнє, що не піддається жодному описові і ніякому пензлеві; для відтворення його, кажучи словами арабської приказки, язикові бракує слів, а уяві – барв».
Все змінилося у 1870-і роки, коли Катеринослав (Дніпро) та Олександрівськ (Запоріжжя) поєдналися залізницею з центром держави та Кримом. Села по порожистому Дніпру з кожним роком все більше приваблюють до себе мандрівників. На початку ХХ ст. подорожі на пороги, особливо – Ненаситець, стали звичним явищем.
Значно збільшилася увага до порогів у 1927 році, коли почалося будівництво Дніпрогесу. У 1932 р. Ненаситець пішов під воду. Дніпрогес і його водосховище заступили пороги в якості екскурсійних об'єктів на нових туристичних маршрутах. Контраст старого та нового, протилежність ландшафтів порожистого Дніпра й широкого, спокійного простору штучної водойми, створеної на місці порогів, попервах надзвичайно вражали. Але тільки сучасників! Для нових же поколінь – тих, які вже не бачили первісного Дніпра – ефект цей зійшов нанівець. Знищення порогів і подальше перетворення Дніпра на низку штучних озер стало сприйматися суспільством, як акт наруги тоталітарної системи над природою України та її історичною пам'яттю.
За матеріалами dniprograd.org


15 квітня 2017 р.

Токівський водоспад

   Каскад водоспадів в Апостолівському районі, на річці Кам'янка, знаходиться біля Токівського гранітного кар’єра. Висота каскадів близько 6 метрів. Він утворився на виступах покладів червоного граніту.
   Його друга місцева назва – Водоспад Калнишевського. Саме кошовий отаман Петро Калнишевський першим почав заселяти землі навколо Дніпра, що нижче порогів. Старожили розповідають, що на території нинішнього Червоного Току в Петра Калнишевського був маєток, поряд з яким було викопано глибокий колодязь із найсмачнішою в околиці водою, і про те, що біля колодязя зупинялися ночувати чумаки, прямуючи з Криму до Чигирина та Києва.
   Існує легенда як утворився цей водоспад.
 Давно, коли наші землі населяли племена чудових вершників та вправних лучників кіммерійців, жила у нашім краї юна Тамірис – донька хороброго царя Кімра. Якось Тамірис переслідували скіфи і на шляху Тамірис з’явилася степова річка. Річка попрохала її подарувати їй своє намисто. Заради порятунку Тамірис кинула намисто у воду. Переправившись на інший берег, вона помчала далі, не сподіваючись на диво. Але кінь вже ледве скакав від утоми. Дівчина озирнулася і побачила, що скіфи уже доїхали до річки і з розмаху скочили у неї, аж бризки полетіли у всі боки з під копит коней. Та зненацька почувся страшенний грім, земля навколо річки затремтіла і здибилася камінням, котре накрило переслідувачів кімерійки. Степом пронісся страшенний порив вітру, підсилюючи страхітливий гуркіт. Враз все стихло і озирнувшись назад Тамірис побачила, що води раніше тихої степової річки сяяли золотими іскрами, вигравали кришталем ніби й справді її прикрасило намисто кіммерійської царівни. Так з’явився водоспад на річці Кам’янці, котра впадає в Базавлук – притоку Дніпра. 


4 квітня 2017 р.

Скелі МОДРу

   Скелі МОДРу — один з об'єктів природно-заповідного фонду нашої області, геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення. Група скель на обох берегах над рікою Інгулець складається з двох масивів: Велика та Мала Орлинка.
   Найбільша з них — скеля «Орлине гніздо» розташована у селищі Нижня Антонівка, її довжина 25метрів, а висота змінюється від 1 до 28м. Ця ж скеля і найбільш цікава тим, що поблизу неї знаходиться давня печера і гроти в яких три тисячі років тому прадавні скіфи, а тисячу років тому - слов'янське плем'я уличів, добували залізну руду. Існують здогадки, що саме тут у 16-18 ст. козаки надійно зберігали свою казну.
   Історія МОДРу – це насамперед поява двох рудників на так званому Кандибінському пласту. Залізні руди тут мають значне простягання до 3,5 км. Вміст заліза великий і доходив до 60,8-64,4%, руди представляли значний промисловий інтерес. В дореволюційний період видобуток руди з 1899 р. вело одне акціонерне товариство – «Б.К.Д.» (Брянського, Криворізького і Донецького металургійних товариств). «Б.К.Д.» мали 2 рудники. До середини першого десятиріччя 20 ст. практикувалися відкриті роботи. В 10-х рр. 20 ст. відбувся перехід на підземні роботи за допомогою 2 шахт (№1 і №2), розташованих поміж двома рудниками. Видобувні роботи почали відновлюватись з 1922 р., але активний видобуток йде з 1928.Розробки руди велися виключно підземним способом. Рудне тіло вироблене до глибини 150 м. Шахту №1 і інші було закрито на мокру консервацію вже у 1937 році. Саме у цьому році і припиняється гірнича історія старого МОДРу.

 

19 березня 2017 р.

Спарта!

Два насичені дні дружнього спілкування і спортивних звершень успішно закінчилися!
   Непевна і трохи дощова погода не завадила зібратися на Окружну спартакіаду командам з Дніпра, Нікополя та Запоріжжя, аби позмагатися в командних й індивідуальних дисциплінах: футзал, баскетбол, настільний теніс, відтискання, стрибки в довжину з місця, підйом тулуба та підтягування. Змагання відбувалися на базі бібліотеки-філії для дітей №13 та спортзалу СЗОШ № 91.
   Перший день відзначився абсолютним домінуванням старшої і молодшої футзальної команд нікопольців, а "Лісові Коти" в напруженій боротьбі зі збірною Запоріжжя здобули першість баскетболу в старшій віковій групі, суддівська ж збірна здобула третє місце. В індивідуальних заліках відзначились представники усіх міст, а на другий день, в запеклій боротьбі у змаганнях з настільного тенісу переміг друг Микола.
 

P.S: Фоточки скоро будуть)

1 березня 2017 р.

Як мокрі, але щасливі "Лісові Коти" зиму проводжали

   І знову Лісові Коти приїхали на озеро Підкова, що за Новомосковськом, на традиційні туристичні проводи зими.
   Тільки-но ми переходимо залізницю і спускаємось на галявину, починається робота: знайти як можна сухіші дрова і розкласти ватру в лісі - просте завдання для тих, хто нещодавно тренувався це робити; решта ж біжить збирати очерет на опудало, тут працюють усі - навіть найменші. Паралельно з облаштуванням галявини команда обирає нового капітана на змагання. Цього разу презентувати команду випало другу "Гориничу", і новообраний капітан з командою почали вигадувати своє представлення.
   Ні суцільне болото, ні сильні суперники, ні з рештою те, що цього року не вдалося увійти в трійку переможців, не може зіпсувати настрій цього дня. А для того,щоб дотримуватись давніх традицій святкування проводів зими - Колодія, на перекус принесли величезну кількість різноманітних вареників. Тож трошки змучені і промоклі, але дуже задоволені вихідними і наїдені різноманітними смаколиками, ми відправились додому.

Get Adobe Flash player

21 лютого 2017 р.

Будинок Хрінникова

   На розі Катерининського проспекту (нині Яворницького) та вулиці Первозванівської (Короленка) нащадок багатого купецького роду - Володимир Хрінников, вирішив спорудити "прибутковий будинок" Він був не тільки багатим землевласником, а й інженером-технологом, до того ж шанував українську культуру і своєю меценатською діяльністю сприяв її розвитку, тож інженерний проект будинку розробив сам, а щоб надати йому українського колориту - звертався за консультаціями до Дмитра Яворницького, з яким мав дружні стосунки.
   Та щоб отримати дозвіл на будівництво Хрінникову довелося спершу виграти суд. В цьому йому допоміг харківський адвокат та громадський діяч - Микола Міхновський. За його допомогу, у 1912 році землевласник фінансував видання харківського українського щотижневика "Сніп".
   Чотириповерховий будинок в стилі українського бароко та модерн, був споруджений у 1913 році і мав два крила, в одному з яких був український театр. Цоколь, оздоблений рожевими гранітними плитами, білі стіни із шестикутними вікнами і майолікою за мотивами української народної творчості, п’ять багатоярусних шатрових башт, які завершували будинок - усе це надавало йому композиційної гармонії та святкового вигляду. Найвища центральна кутова башта з цибулиноподібною банею була увінчана шпилем-флюгером з кованим із металу зображенням запорожця та його ворога зі схрещеними у смертельному двобої списами. На двох сусідніх баштах над вікнами містилося зображення герба Запорозької Січі.
   Одразу після Другої світової війни, під час відбудови знайшли срібну табличку: Року Божого від Різдва Христова тисяча дев’ятсот десятого 30-го жовтня під час ІІІ-ї Державної Думи заложено цей дім. Будується він власником грунту інженер-технологом Володимиром Миколаєвичем Хрінниковим по його власному проекту. Фасад по Катерининському проспекту і Первозванівській вулиці робиться по проекту архітектора Петра Фетісова в стилю "Відродження України". 
   На жаль, відбудували будинок в значно спрощеному стилі. без багатоярусних башт, шпилів, більшої частини зовнішньої оздоби, переплановані приміщення під готель, не стало залів театру і кінотеатру.