Забутий шлях на Ненаситець

Дніпровське водосховище поряд із селом Микільське-на-Дніпрі Солонянського району Дніпропетровської області не вирізняється абсолютно нічим особливим. На 1300 метрів ушир тут розлилася спокійна водна гладь. І лише меморіальна плита з написом про загибель князя Святослава Ігоровича у 972 році натякає на те, що колись тут шуміли пороги. Метрів за 50 на північ від скелі з плитою починався Ненаситець, він же – Дід-поріг, Розбійник, Ревучий – найбільший з дев'яти порогів. Поза сумнівом – сьогодні він мав би високий статус, як визначна пам'ятка природи та історії, Про те, що дев'яносто років тому так воно й було, книги з історії туризму в Україні поки що мовчать…

Акцент на естетичному сприйнятті Дніпровських порогів з'являється в описах подорожей вчених та митців наприкінці XVIII ст. Однак, витоки туризму в сучасному розумінні цього явища сягають епохи романтизму, тобто першої половини ХІХ ст. Відкидаючи сіру повсякденність, романтики тяжіли до всього незвичного. Їх приваблювала народна творчість і минулі історичні епохи, хвилювали мальовничі картини природи.

Вражали розміри порогу: з лівого боку Дніпра його довжина сягала понад кілометр, з правого – до 870 метрів. Складався він з 12 лав – розташованих одне за одним скельних пасом. На відміну від решти порогів Ненаситець не замерзав найлютішої зими.

Та наймальовничішу картину являв поріг улітку. Д. I. Яворницький писав: «Ріка, що так вільно і плавно несла свої води руслом вище Ненаситецького порога, дійшовши потім до нього й зустрівши тут нездоланні перепони у вигляді лав, скель, пасом і мисів, з незбагненою силою вдаряється врізнобіч, кидається з одного каменя на другий, внаслідок чого страшенно клекотить, здіймає догори велетенські вали сріблястої бучі, розбивається цілими мільйонами мільйонів водяних бризок, розлітається навсібіч цілими хмарами водяного пилу, викручує поміж скелями бездонні круговерті, породжуючи усім цим такий страшний шум і стогін, котрий чується вже на далекій відстані від порога, поглинаючи собою кожен інший звук – і пташиний крик, і людський голос. Видовище і страшне, і разом з тим воістину могутнє, що не піддається жодному описові і ніякому пензлеві; для відтворення його, кажучи словами арабської приказки, язикові бракує слів, а уяві – барв».

Все змінилося у 1870-і роки, коли Катеринослав (Дніпро) та Олександрівськ (Запоріжжя) поєдналися залізницею з центром держави та Кримом. Села по порожистому Дніпру з кожним роком все більше приваблюють до себе мандрівників. На початку ХХ ст. подорожі на пороги, особливо – Ненаситець, стали звичним явищем.

Значно збільшилася увага до порогів у 1927 році, коли почалося будівництво Дніпрогесу. У 1932 р. Ненаситець пішов під воду. Дніпрогес і його водосховище заступили пороги в якості екскурсійних об'єктів на нових туристичних маршрутах. Контраст старого та нового, протилежність ландшафтів порожистого Дніпра й широкого, спокійного простору штучної водойми, створеної на місці порогів, попервах надзвичайно вражали. Але тільки сучасників! Для нових же поколінь – тих, які вже не бачили первісного Дніпра – ефект цей зійшов нанівець. Знищення порогів і подальше перетворення Дніпра на низку штучних озер стало сприйматися суспільством, як акт наруги тоталітарної системи над природою України та її історичною пам'яттю.

За матеріалами dniprograd.org

Токівський водоспад

   Каскад водоспадів в Апостолівському районі, на річці Кам'янка, знаходиться біля Токівського гранітного кар’єра. Висота каскадів близько 6 метрів. Він утворився на виступах покладів червоного граніту.

   Його друга місцева назва – Водоспад Калнишевського. Саме кошовий отаман Петро Калнишевський першим почав заселяти землі навколо Дніпра, що нижче порогів. Старожили розповідають, що на території нинішнього Червоного Току в Петра Калнишевського був маєток, поряд з яким було викопано глибокий колодязь із найсмачнішою в околиці водою, і про те, що біля колодязя зупинялися ночувати чумаки, прямуючи з Криму до Чигирина та Києва.

   Існує легенда як утворився цей водоспад.

 Давно, коли наші землі населяли племена чудових вершників та вправних лучників кіммерійців, жила у нашім краї юна Тамірис – донька хороброго царя Кімра. Якось Тамірис переслідували скіфи і на шляху Тамірис з’явилася степова річка. Річка попрохала її подарувати їй своє намисто. Заради порятунку Тамірис кинула намисто у воду. Переправившись на інший берег, вона помчала далі, не сподіваючись на диво. Але кінь вже ледве скакав від утоми. Дівчина озирнулася і побачила, що скіфи уже доїхали до річки і з розмаху скочили у неї, аж бризки полетіли у всі боки з під копит коней. Та зненацька почувся страшенний грім, земля навколо річки затремтіла і здибилася камінням, котре накрило переслідувачів кімерійки. Степом пронісся страшенний порив вітру, підсилюючи страхітливий гуркіт. Враз все стихло і озирнувшись назад Тамірис побачила, що води раніше тихої степової річки сяяли золотими іскрами, вигравали кришталем ніби й справді її прикрасило намисто кіммерійської царівни. Так з’явився водоспад на річці Кам’янці, котра впадає в Базавлук – притоку Дніпра. 

Скелі МОДРу

   Скелі МОДРу — один з об'єктів природно-заповідного фонду нашої області, геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення. Група скель на обох берегах над рікою Інгулець складається з двох масивів: Велика та Мала Орлинка.
   Найбільша з них — скеля «Орлине гніздо» розташована у селищі Нижня Антонівка, її довжина 25метрів, а висота змінюється від 1 до 28м. Ця ж скеля і найбільш цікава тим, що поблизу неї знаходиться давня печера і гроти в яких три тисячі років тому прадавні скіфи, а тисячу років тому - слов'янське плем'я уличів, добували залізну руду. Існують здогадки, що саме тут у 16-18 ст. козаки надійно зберігали свою казну.
   Історія МОДРу – це насамперед поява двох рудників на так званому Кандибінському пласту. Залізні руди тут мають значне простягання до 3,5 км. Вміст заліза великий і доходив до 60,8-64,4%, руди представляли значний промисловий інтерес. В дореволюційний період видобуток руди з 1899 р. вело одне акціонерне товариство – «Б.К.Д.» (Брянського, Криворізького і Донецького металургійних товариств). «Б.К.Д.» мали 2 рудники. До середини першого десятиріччя 20 ст. практикувалися відкриті роботи. В 10-х рр. 20 ст. відбувся перехід на підземні роботи за допомогою 2 шахт (№1 і №2), розташованих поміж двома рудниками. Видобувні роботи почали відновлюватись з 1922 р., але активний видобуток йде з 1928.Розробки руди велися виключно підземним способом. Рудне тіло вироблене до глибини 150 м. Шахту №1 і інші було закрито на мокру консервацію вже у 1937 році. Саме у цьому році і припиняється гірнича історія старого МОДРу.

 

Спарта!

Два насичені дні дружнього спілкування і спортивних звершень успішно закінчилися!

   Непевна і трохи дощова погода не завадила зібратися на Окружну спартакіаду командам з Дніпра, Нікополя та Запоріжжя, аби позмагатися в командних й індивідуальних дисциплінах: футзал, баскетбол, настільний теніс, відтискання, стрибки в довжину з місця, підйом тулуба та підтягування. Змагання відбувалися на базі бібліотеки-філії для дітей №13 та спортзалу СЗОШ № 91.
   Перший день відзначився абсолютним домінуванням старшої і молодшої футзальної команд нікопольців, а "Лісові Коти" в напруженій боротьбі зі збірною Запоріжжя здобули першість баскетболу в старшій віковій групі, суддівська ж збірна здобула третє місце. В індивідуальних заліках відзначились представники усіх міст, а на другий день, в запеклій боротьбі у змаганнях з настільного тенісу переміг друг Микола.
 

P.S: Фоточки скоро будуть)

Як мокрі, але щасливі "Лісові Коти" зиму проводжали

   І знову Лісові Коти приїхали на озеро Підкова, що за Новомосковськом, на традиційні туристичні проводи зими.
   Тільки-но ми переходимо залізницю і спускаємось на галявину, починається робота: знайти як можна сухіші дрова і розкласти ватру в лісі - просте завдання для тих, хто нещодавно тренувався це робити; решта ж біжить збирати очерет на опудало, тут працюють усі - навіть найменші. Паралельно з облаштуванням галявини команда обирає нового капітана на змагання. Цього разу презентувати команду випало другу "Гориничу", і новообраний капітан з командою почали вигадувати своє представлення.
   Ні суцільне болото, ні сильні суперники, ні з рештою те, що цього року не вдалося увійти в трійку переможців, не може зіпсувати настрій цього дня. А для того,щоб дотримуватись давніх традицій святкування проводів зими - Колодія, на перекус принесли величезну кількість різноманітних вареників. Тож трошки змучені і промоклі, але дуже задоволені вихідними і наїдені різноманітними смаколиками, ми відправились додому.

Будинок Хрінникова

   На розі Катерининського проспекту (нині Яворницького) та вулиці Первозванівської (Короленка) нащадок багатого купецького роду - Володимир Хрінников, вирішив спорудити "прибутковий будинок" Він був не тільки багатим землевласником, а й інженером-технологом, до того ж шанував українську культуру і своєю меценатською діяльністю сприяв її розвитку, тож інженерний проект будинку розробив сам, а щоб надати йому українського колориту - звертався за консультаціями до Дмитра Яворницького, з яким мав дружні стосунки.
   Та щоб отримати дозвіл на будівництво Хрінникову довелося спершу виграти суд. В цьому йому допоміг харківський адвокат та громадський діяч - Микола Міхновський. За його допомогу, у 1912 році землевласник фінансував видання харківського українського щотижневика "Сніп".

   Чотириповерховий будинок в стилі українського бароко та модерн, був споруджений у 1913 році і мав два крила, в одному з яких був український театр. Цоколь, оздоблений рожевими гранітними плитами, білі стіни із шестикутними вікнами і майолікою за мотивами української народної творчості, п’ять багатоярусних шатрових башт, які завершували будинок - усе це надавало йому композиційної гармонії та святкового вигляду. Найвища центральна кутова башта з цибулиноподібною банею була увінчана шпилем-флюгером з кованим із металу зображенням запорожця та його ворога зі схрещеними у смертельному двобої списами. На двох сусідніх баштах над вікнами містилося зображення герба Запорозької Січі.
   Одразу після Другої світової війни, під час відбудови знайшли срібну табличку: Року Божого від Різдва Христова тисяча дев’ятсот десятого 30-го жовтня під час ІІІ-ї Державної Думи заложено цей дім. Будується він власником грунту інженер-технологом Володимиром Миколаєвичем Хрінниковим по його власному проекту. Фасад по Катерининському проспекту і Первозванівській вулиці робиться по проекту архітектора Петра Фетісова в стилю "Відродження України". 

   На жаль, відбудували будинок в значно спрощеному стилі. без багатоярусних башт, шпилів, більшої частини зовнішньої оздоби, переплановані приміщення під готель, не стало залів театру і кінотеатру.

   

Готель "Асторія" - той, що бачив революцію

   П'ятиповерховий будинок в стилі модерн, було побудовано на Катерининському проспекті у 1912 році. У рекламі "Асторії" за 1916 рік повідомлялося, що готель має стильні меблі, розкішні номери, ліфт, першокласну кухню... Але і вартість проживання відповідала такому набору зручностей. 

   Зручне розташування і комфортабельність готелю зробили його принадним для власників великих грошей, а в буремні часи Української революції 1917-1920 років та війни з більшовицькою Росією - для всіх владних структур, що неодноразово змінювалися в місті. 

   Криваві події того періоду, як свідок, описав в трилогії "Ходіння по муках" письменник Олексій Толстой, що мешкав в готелі на шляху в еміграцію а Валер'ян Підмогильний відтворив ці події у оповіданні "Третя революція".
   На початку 1918 року в готелі містився більшовицький губревком. Потім його замінив штаб військових загонів Української Народної Республіки, пізніше, після ще одного повалення влади більшовиків у місті, приміщення готелю зайняли білогвардійці. Восени 1919 року господарем готелю став лідер анархістів "батько" Махно зі штабом своєї повстанської армії. 

В День Злуки візьмемося за руки!

Незабаром у Дніпрі з'явиться пам'ятний хрест на честь злуки УНР та ЗУНР

Монумент у вигляді військової нагороди УНР –
 Хреста Симона Петлюри – встановили на Соборній площі міста.

22 січня, у день Соборності України, відбудеться урочисте відкриття пам'ятного хреста на честь злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, яке відбулося 22 січня 1919 року.
 Неподалік меморіалу, на Соборній площі, міститься братська могила з похованням бійців полку Січових Стрільців, які загинули у під час боїв із більшовицькими військами 27–30 грудня 1918 року та 1 січня 1919 року. Полк складався як із вояків ЗУНР так із солдатів Наддніпрянщини. Нині відомі прізвища лише двох з чотирнадцяти загиблих із полку "Вільних козаків", які поховані у братській могилі, – сотник Лугін та сотник Златоустов.
 Майже століття тому в Дніпрі (тодішньому Катеринославі) громадськість планувала встановити пам’ятник цим воякам армії УНР, що звільняли місто від більшовиків. Але тоді цьому завадив наступ Червоної армії. 
Запрошуємо взяти участь у традиційному для нашого міста Ланцюгу єдності, та долучитися до відкриття пам'ятнику полеглим воїнам Української Народної Республіки.

"Коло зимових свят", або "Від Романа до Йордана"

Друже, чекаємо на тебе в нашій дитячій бібліотеці-філії №13, в суботу 10 грудня 2016 р.

В програмі: забави для хлопців (з Андріївських вечорниць: кусання калити, збитки), забави для дівчат (з Катерини: ворожіння, народна кухня), ігри для малечі (до Миколая: лялькова вистава, вікторина), а також частування, перегляд фільму, ігротека, майстерка.
 З собою:
 - вишиванка
 - змінне взуття
 - горнятко 
- народна страва
 Початок о 18:00

Чудо власноруч

Лісові Коти завітали до дитячої бібліотеки-філії №4, де навчилися робити різдв’яні зірочки. Ця зовсім не важка премудрість допоможе нам зробити Добре Діло на Сятого Миколая та Різдво, а саме: ми подаруємо ці зірочки тим, кому буде потрібне світло турботи під час зимових свят. Тож запрошуємо всіх бажаючих у наступну неділю (20 листопада) о 12:00 в дитячу бібліотеку-філію №4 на майстер-клас у форматі "одну собі, дві на добро".

Деталі за телефоном: +380971395233

Photo Gallery by QuickGallery.com

В "Курені козацького батька"

В 161-й День народження Дмитра Івановича Яворницького, Лісові Коти відвідали експозицію в меморіальному Будинку-музеї, де окрім вже знайомої екскурсії (хоч вона щоразу неповторна, бо кожного разу її проводить новий гід, а відвідувачі завжди мають що додати), зіграли в настільну гру "Шляхами Яворницького", і відчули себе справжніми археологами - мали змогу доторкнутися до справжнісіньких викопних реліквій, більшості з яких понад дві тисячі років.

Неземні простори Сухачівки

Сьогодні Лісові Коти побували у місці неземного простору, в місцині, що зветься Сухачівка, а офіційно - Таромське. Лише тридцять хвилин електричкою від Дніпра і декілька хвилин на дорогу і зовнішній світ перестає існувати. Тож вони були у своїй стихії: переховувалися у величезній траві, лазили по деревах, долали численні схили балок.. А ще шукали рослини, їли плоди фізалісу і... мріяли про літо, коли попливемо на острів. 

14 жовтня - День захистника України

Сила Нескорених.
Від прадавніх русичів князя Аскольда і до воїнів сучасної Української армії свято Покрови Пресвятої Богородиці є знаковим днем, що поєднує українське воїнство крізь віки.

За легендою, у цей день військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу центр православ'я — Константинополь, намагаючись захопити місто. Мешканці столиці Візантії у гарячій молитві звернулись до Богородиці з проханням про порятунок. І Богородиця, за оповіданнями, з'явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою. Після цього вороги вже не могли побачити цих людей.

Майдани предків

В останні теплі дні осені - "бабине літо", читачі Дитячої бібліотеки разом з друзями побували на "Майданах" прадавніх скіфів у селах Межиріч, Кайданівка та в селищі Підгороднє. Є декілька версій походження цих об'єктів:

Майдани - це розриті шукачами скарбів кургани (могили).

Але така версія виглядає дещо неправдоподібною і ось чому: наврядче б золотошукачі стали проводити точні розрахунки й насипати абсолютно однакові, симетричні вали по боках розритої могили, коли достеменно відомо, що поховання знаходяться в ямі нижче рівня землі. До того ж кургани існують на території від Британських островів і до Уральських гір і всі вони грабувалися, але "майдани" зустрічаються лише на теренах України та на Кубані, яка до ХХ століття була українською. Можливо, такий збіг можна пояснити межами розповсюдження українського козацтва, та одним з його промислів селітроваріння.

Майдани - це розриті козаками-селітроварниками кургани.

Видатний польський інженер Гійом де Боплан в своїх щоденниках відмічав вмілих козаків, які виварювали в чанах самородну селітру і з неї виготовляли кращий в Європі порох. Землею з курганів наповнювали діжки, заливали водою і відстоювали. Потім цей розчин випарювали в казанах на вогнищах, які горіли в ямах між валами. Відпрацьовану землю висипали у радіальні, рідше паралельні вали. Якщо працювало дві групи робітників, особливо на великих курганах, майдан мав два виходи і дві ями для вогнища. У випадку близького розташування курганів варили селітру в одному спільному вогнищі.

Майдани - це "обсерваторії" скіфів.

Існує думка, що майдани були обрядовими священними місцями, храмами під відкритим небом. А в їх конфігурації є шаблонна одноманітність: кільцевий вал правильної форми з ямою посередині та однією або двома парами дугоподібних крил. В окремих місцевостях отвори "ворота" майданів з крилами розміщені на схід і лише деякі повернуті крилами на південний-схід. Більшість майданів своїми воротами та крилами обернені на точки сходу сонця в дні літнього і зимового сонцестояння та осінньо-весняного рівнодення. В багатьох з них є два входи, через які можна побачити схід сонця в дні рівнодення та сонцестояння. А на одній лінії з входами неподалік від них та далі в полі є кургани - система із ближніх та дальніх візирів. Кільцевий вал та крила відгравали роль штучного горизонту, на якому зручно відмічати точки сходу сонця і місяця.

Орільська еко-естафета

 Добре діло чекає нас цієї суботи!
Долучаємось до першої екологічної естафети від Федерації спортивного туризму та Дніпровської ОДА.

Учасники естафети змагатимуться у швидкості та якості прибирання берегів Орілі. Після на учасників чекає: майстер-клас з риболовлі, мотузковий парк, стрільба з лука, боротьба на мечах, сплав на каяках, жива музика та дружній пікнік.
Доїзд: безкоштовний автобус від Цирку о 10:00, маршрутка №241 площа Старомостова - селище Обухівка, зупинка "магазин".

"Морські" Коти

  Гуртківці-читачі бібліотеки-філії №13 та пластуни традиційно, в перші вихідні вересня, провели літо на озері Підкова, тимчасово перетворившись в (не кровожерливих!) піратів. Грали в морського  "Крокодила" - спеціальну піратську пантоміму, розплутували вузли (в "Бабу-плутаницю") і перепливали "Світовий Океан".

  А на День міста ми відвідали Самар-Дніпро-Фест. Пройшли екскурсію по валах Новобогородицької фортеці від студентів історичного факультету ДНУ та побачили справжні старожитності, знайдені студентами-археологами.